Шепіт миті

Мить це подих, що завис між вчора і завтра, обіцянка без пам’яті, без очікувань. Вона танцює, тендітна й швидкоплинна, в золотому поросі, якого торкається промінь, у ледь чутному відлунні часу, що зникає. Ми торкаємося її, не помічаючи, поглинуті майбутнім чи шукаючи минуле, що вислизає. Але вона тут, мовчазна, терпляча, сповнена блиску в подиху вітру, у змахові вій, у випадковій усмішці незнайомця.

✨

Мить нічого не вимагає. Вона байдужа до жалю і надій, не зважає на спогади, виткані з тіней, і на завтрашні мрії, сповнені золота. Вона чиста, цілісна, велична. Можливо, саме в цьому і полягає справжня розкіш віддатися миті, дозволити їй ковзати по шкірі, як солодкий сік стиглого плоду, прийняти її без страху, без втечі, без сумнівів.

✨

Прислухайся… Вона шепоче у повільному тиканні годинника, у повітрі, що наповнює твої легені, у теплі подиху, що виходить назовні. Вона лише чекає, щоб її прожили. Бо все інше ілюзія: вчора вже зникло, завтра ще не настало, і лише ця швидкоплинна мить належить нам по-справжньому.

✨

Але зараз… У цей момент, коли твої очі ковзають по цих рядках, ця мить це все. Відчуй тепле повітря на своїй шкірі, легку вагу тиші навколо, ледве вловимий аромат часу, що затримався.

✨

Тож дихай. Сповільнись. Дозволь миті огорнути тебе, створюючи, крупинка за крупинкою, полотно твого існування.

💫