Підвішений час

Вдень, коли зоряна палаюча пестить зеніт своїм золотим промінням, моє перо, легке, як подих літа, починає танцювати, сп'яніле гарячим повітрям. Слова здіймаються, витончено, як птахи з розпростертими крилами, летять до безмежного обрію. Поезія, м’яка й ніжна, шепоче в моєму розумі, розкриваючи таємниці, зіткані світлом і тінями, з швидкоплинним блиском.

✨

Кожен куточок купається в доброзичливому денному світлі, а пустотливі тіні змішуються в тихому вальсі. Сміх, легкий, як мильні бульбашки, виривається, виливаючись у тисячу спалахів щастя, супроводжуваних шепотом, який зникає в теплому повітрі. Це жива картина, рухлива фреска, де кожна нота світла малює симфонію, де кожен подих вітру несе таємну мелодію.

✨

Поезія кличе поринути в океан уяви, де народжуються і розквітають мрії, як квіти під ранковою росою. Він пропонує мені притулок, кокон спокою, де кожен вірш — дорогоцінна перлина, кожне слово — блискуча зірка. У цьому сакральному просторі час зупиняється, зависаючи в серцебиття, а душа, звільнена, піднімається, торкаючись ефіру.

✨

Але ось сутінки наближаються, ніжно, як прощання пошепки. Настав час покинути нас, дорогий полудень, щоб наші шляхи розділилися, щоб знайти один одного краще. Твої спогади, як золоті відлуння, лунатимуть у мені, закарбовані в кожному рядку, кожній строфі. Я буду викликати тебе знову і знову, з запалом полум'я, яке ніколи не згасне.

✨

Прощай, милий день, але не назавжди. Коли зірка повернеться, розбризкуючи небо своїм палаючим золотом, поезія відродиться, як фенікс, у моїх словах і моїх піснях. Разом ми побудуємо ще одне королівство світла, безцінний скарб, назавжди вкарбований у тканину часу.

💫