Під тягарем ночі

У тихій темряві ночі, коли світ засинає, я прокидаюся. Мене чекає робота, яка тягнеться до перших світанків. Мої кроки відлунюють по підлозі депо, кожен пройдений кілометр додає невидимої ваги моїм і без того важким плечам. Настає втома, уперта тінь, що чіпляється за мене, навіть коли день повертає мене додому.

✨

Але не тільки мене пожирає ця втома. Кожної ночі, йдучи безлюдними стежками, я залишаю за собою тривогу, яка, як повільна отрута, вкрадається в наше кохання. Ваш сон, колись спокійний, тепер потривожений темними думками, тривожним очікуванням. Ви стежите за кожним шумом, кожною тишею з пильністю, яка позбавляє вас відпочинку, який вам так потрібен. Твоя любов до мене перетворюється на вічне чування, тягар, який я ніколи не хотів, щоб ти ніс.

✨

Відстань, яка розділяє нас, коли я віддаляюся від тебе, вимірюється не тільки кілометрами, але ударами серця, секундами хвилювання, годинами самоти. Це нічне життя краде у нас дорогоцінні моменти, залишає нас знекровленими, виснаженими мовчазною боротьбою з безсонням і тривогою.

✨

Кожної ночі я намагаюся рухатися вперед, виконувати свій обов’язок, а також шукати якусь подобу енергії. Проте вкрадених годин сну ніколи не вистачає, щоб заспокоїти моє тіло, не кажучи вже про полегшення розуму. Спокій вислизає від мене, як невловимий міраж.

✨

Ми дві втомлені душі, ти — чеканням, я — зусиллями, пов’язані спільним, але чітким болем. Ця нічна робота, яка так багато вимагає від мене, також вимагає занадто багато від нас з вами. Це виснажує наші сили, випробовує наше терпіння, і все ж щоранку я повертаюся додому, сподіваючись, що разом ми знайдемо спосіб подолати ці ночі, які, здається, хочуть зруйнувати нас.

✨

Нічна тиша приховує багато мук, але й крихку надію, що колись, можливо, ми знову знайдемо спокій. Спокій ночей без турбот, де сон буде солодким і відновлюючим, і де наші серця нарешті перестануть бути поглиненими чеканням.

💫